?

Log in

No account? Create an account

December 2013

S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Powered by LiveJournal.com

Останній день у Львові

Він стояв на площі навпроти спаленого костьолу та не міг поворухнутись.
Останки величної церкви вже догорали, але хрест, що був на шпилі повалився разом з дахом і зараз стояв на землі та палав жахливим яскравим полум'ям. І разом з ним палало, випалюючи усі почуття, серце молодого Ієремії Вишневецького...
Як таке могло трапитись? Чому Бог, якому він несамовито молився за цю землю, не врятував цих людей?! Якщо це кара Господня, то чому вона пала на жінок і дітей, що були у Львові? Вони усі брехали... попи, козаки, навіть матір... не віра православна берегла цю землю, а шабля і честь. А як не стало честі, то й шабля не допомогла! Але вони, християни, яких вбивали ці безбожники, були у цьому не повинні. Князь закрив очі, з його голови не йшли відрізані вуха, які турки кидали їм зі стін узятого їми Високого Замку. Я зовсім розгубився... що ж мені робити? Перший раз у житті він зрозумів що йому дійсно потрібна доросла порада. Матір з тіткою далеко, а до священика він не піде. Вже не піде. Де ж ви, дядько Северин, на якого я так хців бути схожим в дитинстві? Де ви, пане Потоцький, що був мені за батька, коли я жив тут? Вас вбили... то зроблю як раніше робив - спитаю в шаблі, в неї тільки одна відповідь. Війна та смерть! Перед очіма стали пропливати події, що були в його житті, та люди, яких вже нема.
Ось Аккерман. Гуркіт гармат. Ворота не витримують та розлітаються на маленькі тріски. Ми біжимо до воріт. А попереду, як завжди першим, мчить молодий та блескучий Анджей Потоцький! А ось траурна процессія везе до Львову тіла загиблих на цій війні шляхтичів. І знов він попереду. Як завжди...
Ось сейм. Булаву польного гетьмана урочисто вручають пану Володиєвському. У залі від криків "Любо!"стоїть гул та стрясаються стіни! А ось він, перша шабля Речі Посполитої, якого, здавалося, не можна було вбити, порубаний турецькими шаблями, лежить на дорозі до Києва...
Ось ця сама площа. Читають лист з наказом від круля. Пану Станіславу Потоцькому під оплески та крики натовпу віддають булаву короного гетмана. Це пік його слави, він сяє упевненістю та величчю! А ось якись хлопець-пахолок, якому чудом вдалося вижити на підступах до Львова, з переляканими очима розповідає як пан короний гетман повів останніх захісників Високого Замку у безнадійну атаку за корону і Реч Посполиту...
Ось кав'ярня "Під синьою пляшкою". Усі мої рідні і друзі зараз тут. Мамо сидить разом з тіткою Анною та, як завжди, мене журять, а потім пошепки, щоб я не почув, хвалять. Ось мої друзі, які будь де, хоч на війні, хоч на сеймі, хоч у шинку із пляшкою в руках, завжди поряд. Єжи, Міхале, Анджей... чи то Штефан? Не важливо. Я вже п'яний та веселий, заграю із дівчатами та співаю пісні...
І знов усе змінюється. Завжди веселий Єжи Комарницький лежить переді мною, його горлянка перерізана, а на чолі застигла сумна посмішка...
Останній кого бачу - це мертвий батько. Він теж воював із турками. А помер... помер від рук православного попа...
І тільки зараз Ієремія відмітив що людей у Львові вбивали не тільки шаблями та кулями, на багатьох були сліди від кос та цепів. Князь зрозумів, що у його серці залишилось ще одне почуття. І воно поглинуло усі інщі. Це була ненависть. Ненависть до бусурман, ненависть до тих, хто не пішли боронити Львов, але більш за все, князь ненавидів тих, хто був православними християнами, запродався безбожникам та пішов вбивати своїх братів-християн! Вони заслуговували на найлютішу смерть. І хай йому зараз усіх не перебити, він помре та забере із собою стільки хлопів, скільки зможе!
Пробач мені, мамо. Ти стояла на колінах і благала не йти. Мабуть, все ж таки, серце матино почуяло могильний холод, що від з моєї дороги віяв... Ех, требо було ожинитися, може не робив би я дурниць, а як зробив би, хтось пустив сльозу дівочу та помолився за мене. Але вже запізно...
У той день князь Ієремія Михайло Корибут Михайлович Вишневецький, герба Корибут, воєвода руський, господар на Вишневцях та Лубнах, староста Полтавський та Ніженський із невеликим загоном шляхтичів та жовнірів пішов зі Львова. Та більше його там вже ніхто не бачив...

Comments

мало, мало я тебя воспитывала.
недорос змееныш, порвал его лев.